¬ираженн¤ емоц≥й
|
ѕереживанн¤ емоц≥йних стан≥в - радост≥, любов≥, дружби, симпат≥њ, прихильност≥ або болю, суму, страху, ненавист≥,
презирства, огиди тощо - завжди супроводжуютьс¤ в≥дпов≥дними зовн≥шн≥ми або внутр≥шн≥ми виразами. ≈моц≥њ з г≥поталамусу розповсюджуютьс¤ на вс≥ ефекторн≥ органи.
ƒостатньо виникнути емоц≥йному збудженню, ¤к негайно включаЇтьс¤ весь орган≥зм в його вираженн¤. «овн≥шн≥ вирази емоц≥й та почутт≥в ви¤вл¤ютьс¤ в рухах, позах,
у рухов≥й та вокальн≥й м≥м≥ц≥, ≥нтонац≥¤х мовленн¤, рухах очей тощо. ¬нутр≥шн¤ або в≥сцеральна ≥ виражен≥сть переживань ¤скраво ви¤вл¤Їтьс¤ в серцебитт≥,
диханн≥ кров'¤ному тиску, зм≥нах в ендокринних залозах, органах травленн¤ та вид≥ленн¤. ÷¤ виражен≥сть буваЇ астен≥чною або стен≥чною,
тобто ви¤вл¤Їтьс¤ в пригн≥ченн≥ або збудженн≥. «овн≥шнЇ або експресивне вираженн¤ емоц≥й ≥ почутт≥в пом≥тне нав≥ть у немовл¤т. јле воно ще мало диференц≥йоване. « досв≥дом, особливо ≥з засвоЇнн¤м дитиною мовленн¤, експресивне вираженн¤ емоц≥й ≥ почутт≥в набуваЇ р≥зноман≥тних в≥дт≥нк≥в. Ѕагатство њх наст≥льки велике, що в мов≥ ≥снують близько 5000-6000 сл≥в, ¤кими переважно передаютьс¤ т≥ чи ≥нш≥ переживанн¤. « досв≥дом ≥ розвитком мовленн¤ дитина поступово оволод≥ваЇ експресивними виразами, певною м≥рою стримуЇ њх, але це не значить, що цим самим гальмуЇтьс¤ емоц≥¤. ѕ. . јнох≥н вважаЇ, що у таких випадках пригн≥чуютьс¤ лише т≥ чи ≥нш≥ перифер≥йн≥ компоненти емоц≥й - рухи, м≥м≥ка, сама ж емоц≥¤, раз вона виникла, неминуче розповсюджуЇтьс¤ на ≥нш≥, головним чином на в≥сцеральн≥ компоненти. ѕроте формуванн¤ витриманост≥ у д≥тей позитивно позначаЇтьс¤ на њхн≥й життЇд≥¤льност≥ та стосунках у колектив≥. « оволод≥нн¤м експресивними способами виразу емоц≥й ≥ почутт≥в формуЇтьс¤ здатн≥сть сприймати й розум≥ти р≥зноман≥тн≥ форми та в≥дт≥нки виразу переживань, ум≥нн¤ њх розп≥знавати. –азом з цим розвиваЇтьс¤ ум≥нн¤ користуватис¤ ними з метою впливати на ≥нших. ÷¤ здатн≥сть необх≥дна дл¤ артиста, а особливо дл¤ педагога, ¤кий, розп≥знавши завд¤ки спостережливост≥ внутр≥шн≥ стани та переживанн¤ учн¤, може керувати ними, впливати на них з виховною метою власними експресивно ви¤вленими почутт¤ми. «алежно в≥д обставин ≥ стану орган≥зму, його п≥дготовленост≥ до переживань, емоц≥њ ≥ почутт¤ можуть бути виражен≥ по-р≥зному. ѕочутт¤ страху, наприклад, може викликати або астен≥чну реакц≥ю - скут≥сть, шок, або ж реакц≥ю стен≥чну. √оре може викликати апат≥ю, безд≥¤льн≥сть, розгублен≥сть або в≥дпов≥дн≥ енерг≥йн≥ д≥њ. ‘орми та ≥нтенсивн≥сть ви¤вленн¤ емоц≥й ≥ почутт≥в значною м≥рою залежать в≥д вихованост≥, р≥вн¤ культури особистост≥, традиц≥й та звичањв. ÷е особливо позначаЇтьс¤ на вираженост≥ њх зовн≥шн≥ми засобами - м≥м≥чними та пантом≥м≥чними рухами, жестами. ¬нутр≥шнЇ ж њх вираженн¤ (серцебитт¤, диханн¤, д≥¤ ендокринноњ системи) в≥дбуваЇтьс¤ в≥дносно незалежно в≥д соц≥альних чинник≥в. |